Дитячий психолог – це людина, яка допоможе дітям, знайти себе, а батькам приймати своїх дітей, такими, якими вони є. Тобто, допомагати їм дорослішати. А дорослішати – це значить стояти на своїх ногах, не боятися попросити допомоги, бути готовим прийняти відмову, не боятись звернутись за допомогою знову, якщо виникне необхідність. Психолог допомагає навчитися самопідтримці. Хіба це не є основою “виховання”? Хіба не цьому ми повинні вчити наших дітей?

Як правильно зробити

зауваження чужій дитині?

Зазвичай батьки знаходяться поруч із дитиною та цілком можуть самостійно впоратися зі своїм чадом. Але є винятки.

Чужа дитина ображає твою дитину, чужа дитина бере без дозволу ваші іграшки, батьки цієї дитини не реагують на ситуацію або їх не видно поруч — в такому випадку варто втрутитися.

Ми не виховуємо чужих дітей, ми позначаємо кордону допустимого щодо своєї дитини і її права на свої іграшки, речі, гаджети.

Як це виглядає (звучить) на практиці. Замість «не штовхайся» говоримо — «я не дозволяю тобі штовхати мою дівчинку», або «будь ласка, не штовхай мою донечку». Замість «не чіпай!» кажемо — «це наш самокат, я не дозволяю тобі його брати», або «це наш самокат, перш ніж його взяти, попроси, будь ласка, дозволу у Діми».

Ми не виховуємо чужих дітей, ми встановлюємо та контролюємо правила гри.

Замість «не відбирай у Маші самокат!» пояснюємо — «ви катаєтеся по черзі, ти прокотився, зараз Маша проїде коло, потім знову ти». Замість «віддай Маші самокат» нагадуємо — «зараз Машина чергу кататися», і міцно тримаєте самокат.

Ми не даємо оцінку поведінці дитини, ми просимо її не доставляти дискомфорт іншим людям (нам).

Якщо чужа дитина заважає вам, наприклад, штурхає ногами сидіння в автобусі і зачіпає вас — замість «не штовхайся» або «не теліпай ногами», скажіть краще «будь ласка, не штовхай мене».

Використовуйте впевнений, але доброзичливий тон. Ми не лаємо чужу дитину, ми просимо її не заважати нам. Ввічливість допоможе не посваритися з батьками цієї дитини. І не викличе різкий протест проти вас у самої дитини.

Діти вчаться соціальній взаємодії у дорослих. Поважайте малюка, і він, коли виросте, буде поважати вас та інших людей. Не кричіть на чужу дитину, і вона ймовірно не буде кричати на вашого малюка.

Не можна робити зауваження, коли дитина плаче. Який би дискомфорт у вас це не викликало, батьки розберуться самі. Як би вам не здавалося, що батьки не справляються, вони впораються самі. Тільки батьки знають, чому дитина плаче, чому не може заспокоїтися та що робити, щоб вона перестала плакати.

Фамільярничати з дитиною теж не варто. «Ти чого б’єшся», «Ти чого це ревеш» — це фамільярність. І для дітей вона настільки ж образлива, як і для дорослих, але дитина не може вам адекватно відповісти і захистити свої кордони, які ви порушуєте формою звернення.

Не радимо й обговорювати поведінку дитини та її батьків в третій особі за їх присутності. Це неприпустиме порушення особистих кордонів дитини і батьків. Зрозуміло, що ви розсерджені й вам хочеться «помститися», але утримайтеся, щоб не опускайтеся до базарного рівня.

Допустимі форми:

• «Будьте ласкаві, зверніть увагу, ваш малюк засмучується, що я не даю йому наш самокат»;
• «Здається, в пісочниці назріває сварка. Ваша дитина там є?»;
• «Вибачте, ви не могли б притримати ніжки малюка?»;
• «Допоможіть мені, будь ласка, організувати чергу на гірку»;

І якщо батьки попросили вибачення за свого малюка і втрутилися в ситуацію, не варто продовжувати цю розмову.

Джерело - 

https://dityvmisti.ua/blog/6363-koly-ta-iak-robyty-zauvazhennia-chuzhym-ditiam-pravyla-vvichlyvosti/

Адаптація до дитячого

садка

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей

етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж

пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи

тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для

дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання

пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків.

Популярні книжки для батьків , які можуть згодитися під час адаптації дитини до дитячого садка:

• "Лама в садку без мами", Анна Дьюдні
• "Я сьогодні йду в садок", Світлана Ройз
• "В дитячому садку", Матильда Періс 
• "Дитячий садок. Що робити, якщо...? Ситуації, які можуть трапитися з дитиною у дитсадку", Тетяна Главацька 
• "Як підготувати дитину до дитячого садка", Йованка Йовичич

Як полегшити дитині адаптацію до школи?

1. Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
2. Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
3. Сприяти формуванню довірливим стосункам з вчителем.

Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.

Водночас, не варто не казати дитині про можливі труднощі, бо тоді школа виглядатиме ідеальним місцем. Пообіцяйте дитині свою підтримку, якщо виникатимуть проблеми.

Нову роль засвоїти нелегко, бо це щось невідоме, а невідоме викликає напругу, насторожує. Тому краще новою роллю не лякати (“от підеш до школи, і буде тобі лихо: вчитимешся з ранку до ночі, там тебе сваритимуть…”), а знайти в ній щось цікаве, те, що сподобається дитині, викличе в неї інтерес. Якщо дитина дуже переймається, що не впорається з новою роллю, варто сказати їй, що хвилюватися – це нормально.

                     Які навички показують готовність дитини до школи?

Тепер – про навички, які також показують рівень готовності дитини до нової соціальної ролі. Є хороший вірш польського автора Данута Вавілова “Швидко”: “Швидко встань і одягнися! Швидко снідай, не барися! Швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию! Швидко, тато нас чекає! Швидко, наш трамвай тікає! Швидко забігай до класу! Швидко, бо немає часу! І весь час немає часу… А я хочу САМОСТІЙНО по калюжі йти спокійно, їсти бублик півгодини і дивитись на машини, і на дощик, і на хмарку, на кота і на канарку. Довго хлюпатись у ванні, бумкати на барабані, пасочки ліпити з глини, і не бігти щохвилини. Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!“

Батьки хочуть, щоб дитина відповідала їхнім стандартам. А діти бувають різні: хтось флегматичного темпераменту, хтось – холеричного. Хтось – “посередині”. І коли діти не встигають за батьками, часто ті виконують дитячі обов’язки за них (“швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию”). Так краще, так зручніше. Так швидше. Та є запитання – для кого? І воно, звісно, риторичне.

Однією з ключових ознак готовності дитини до школи я вважаю розвиток навичок самообслуговування: самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі, помити тарілку після себе, набрати води з крану. Деякі діти у 6 років вміють також застеляти та розстеляти ліжко.

Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною і не проситиметься додому раніше відведеного часу. Хоча, звісно, якщо дитина не вміє застібнути ґудзика чи зав’язати шнурки, це – не привід не йти до школи. Цьому можна навчитися.

Ще одним важливим критерієм готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних меж, обмежень. Якщо вона добре жила з межами в дитсадку, у школі їй буде легше. Межі – це безпека дитини. На червоне світло не можна йти не тому, що так хоче мама, а тому що це небезпечно. Водночас, це певне обмеження її волі, свободи, діяльності, і дитина, яка вміє їх витримувати в сім’ї, підкорятиметься їм і в школі. Дотримування меж – це як дотримування правил дорожнього руху: якщо їх порушувати, будуть санкції, штрафи. Такі дії зменшують тривогу в дитини, адже вона вчиться розуміти наслідки своїх вчинків.Головне – щоб ці межі не були дуже вузькими або дуже широкими і відповідали віку дитини. З дотриманням меж відбувається формування відповідальності за свої вчинки і слова. Дитина в цьому віці здатна в певних випадках оцінити себе, що вона робить добре, а що – ні. І це є теж критерієм готовності до школи.

Бажано, щоб вчитель і батьки однаково розуміли межі. Трапляється, що вчитель каже одне, а батьки – інше: “Ти вчителя не слухай, слухай нас”. Тоді дитина наче розщеплюється, бо з’являються дві правди, і їй дуже важко з цим впоратись. Тому я раджу батькам активно контактувати з вчителями, бути учасниками навчального процесу не лише, коли треба на щось здати гроші. Бо в такому випадку це – пасивна роль.

Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в новий колективи, варто ще до школи допомогти їй з цим. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і розповісти про свої потреби. У перші дні навчання для декого це може бути важко, але коли проходить адаптаційний період, діти можуть говорити, що їм потрібно, пояснити поведінку.

Також важливе вміння – слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ – вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то просто знудиться в школі. Але тут також грає роль майстерність вчителя подати матеріал і зацікавити учня.

Як поводитися, коли вихователь постійно скаржиться на поведінку дитини?

Реагуйте спокійно, коли вихователь нарікає на поведінку вашого сина чи доньки. Педагог оцінює лише поведінку дитини, а не її особистість загалом. Тому опануйте емоції і не звинувачуйте вихователя. Дитині також не докоряйте: хоч що вона накоїть, будьте на її боці.

Пам’ятайте, ваша дитина щодня проводить у дитячому садку багато часу. А тому проблема, про яку розповідає вихователь, стосується великої і значущої для дитини частини життя. Тож не заперечуйте й не ігноруйте скарги вихователя.

Налагодьте взаємодію з вихователем. Співпрацюйте з вихователем, дотримуйтеся однакової виховної стратегії і в садочку, і вдома. Ви і вихователь — партнери, які повинні працювати як єдиний злагоджений механізм. Якщо хтось із вас вибуває зі строю, то інший навряд чи зможе самотужки розв’язати проблему. Спробуйте об’єднати зусилля й разом протистояти проблемі.

Не намагайтеся перевиховати вихователя. Ви лише змарнуєте час, а проблема не зникне й надалі псуватиме життя педагогам та іншим дітям у групі. А що найголовніше — перешкоджатиме вашій дитині встановлювати доброзичливі взаємини з дорослими й однолітками, опановувати нові знання та навички, отримувати важливий життєвий досвід.

Залучіть до співпраці практичного психолога. Фахівець може допомогти не лише дитині — скорегувати її проблемну поведінку, а й вам. Зокрема, оперативніше узгоджувати тактичні кроки усіх дорослих, а також підтримувати вашу з вихователем комунікацію в конструктивному руслі.

Підтримуйте дитину. Хоча дитина незадовільно поводиться, вона не погана. І проблема, що заважає вихователю у дитячому садку, найімовірніше, заважає і вам вдома, і самій дитині. Поговоріть із дитиною, як впливає проблема на її життя. Щоб дитині було простіше, персоніфікуйте проблему: дайте їй ім’я, опишіть її зовнішність, характер, плани, її взаємини із дитиною тощо. Поміркуйте разом із дитиною, що можна зробити з проблемою, розробіть план дій і починайте поступово реалізувати його.

Журнал "Практичний психолог" автор Ольга Кляпець

Як екстерналізувати проблемну поведінку дитини?

Екстерналізація — техніка, що дає змогу розглядати будь-який вияв особистості, зокрема і  проблемну поведінку дитини, окремо від неї самої. Не «Петрик — неслухняний хлопчик, який постійно бешкетує...», а «Коли до Петрика приходить Злісний Бешкетник, він капостить, порушує дисципліну, пустує...».

Екстерналізація — це не лінгвістична вправа, а певний спосіб мислення, погляд на світ і людей, світогляд, що дає змогу брати відповідальність за свою поведінку й бачити власне життя за межами історії, яку проблема «створила» довкола себе. Загалом неважливо, хто і чому винен у тому, що дитина в групі погано поводиться: вона сама, батьки чи ви. Якщо шукатимете винних, ви не розв’яжете проблему.

Основна ідея екстерналізації «Люди — не проблеми». Це, зокрема, стосується і вас. Ви не є поганим педагогом лише тому, що дитина у групі демонструє проблемну поведінку. Порушення дисципліни свідчить тільки про те, що ви зіткнулися з нестандартною, новою для себе педагогічною ситуацією. Дитина також не є проблемою, навіть якщо ви вважаєте інакше. Дитина, що демонструє проблемну поведінку, не є «поганою», «зіпсованою», «невихованою», «ненормальною» тощо. Усі діти різні, але ніхто з них не бажає вам зла.

Проблемою є сама проблема. Вам вдасться легше розв’язати проблему, якщо ви екстерналізуєте її, внутрішньо від неї дистанціюєтеся. Тоді ви зможете побачити, що проблема — лише одна із багатьох подій у житті, хоча вона й намагається захопити його повністю.

Екстерналізація також дає змогу побачити, що проблема заважає усім — і вам, і дитині, і її батькам, й іншим дітям у групі. Тож проблему треба розв’язувати.

Розв’язувати проблему ліпше разом. Якщо всі зацікавлені сторони об’єднають зусилля, вони зможуть це зробити ефективніше й швидше. Тож налагодьте співпрацю з батьками і розробіть разом із ними стратегію боротьби з проблемою. Коли реалізовуватиме її, підтримуйте одне одного.

У дитячому садку є фахівець, обов’язок якого — розв’язувати складні педагогічні ситуації. Цей фахівець — практичний психолог. Не соромтеся попросити його про допомогу, адже це цілком доречно.         

Журнал "Практичний психолог"      автор Ольга Кляпець